Утворення Карпатських гір почалося под 25 мільйонів років тому. Вони виникли в результаті горотворних процесів і продовжують розвиватися.
Але й корені тісно пов’язані з більш древньою геологічною історією даної території.
В основі Карпат на значних глибинах залягають кристалічні та металоморфічні породи.
В окремих місцях вони навіть відслонюються на поверхні. У межах східних Карпат таким виступом є Мармароський кристалічний масив.
Чіткі відсолення древніх відкладів представлених сланцями, кварцитами, мармурами, можна спостерігати в долині річки Тиси та її притоків південніше міста Рахова.
Щодо утворення Карпатської геосинкліналі на місці сучасної гірської породи Карпат і їх предгір’я в палезойську еру існувало пасмо гір що з’єднувало Свєнтокшиські та Судетські гори з Добруджею. Це древнє пасмо називають Пракарпатами.
Формування Карпат
Внаслідок руху земної кори Пракарпати були зруйновані і на початку мезозойської ери. На їх місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи. Значне накопичення осадових товщ у межах Карпатської геосинклігалі тісно пов’язаний з діяльністю морських басейнів океану тетіс. Протягом тривалого часу він розділяв два гіпотетичні материки — Гондвану на півдні і Лавразію — на півночі. Лише в кінці мезозойської ери океани відступив і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. До речі басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного та Каспійського морів є його залишками. Решта території протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга. До його складу входять Апенніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір і т.д. Цей грандіозний гірський ланцюг витягнутий в Широкому напрямку складає альпійський складчастий пояс в його межах Карпат займають одне з центральних положень.
Процес утворення Карпатських гір проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах Карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням в її межах осадових товщ. Формування їх проходило за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Російської платформи, Келецько-Сандомирськогр кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.
Протягом мезозойської і кайнозойської ер у межах Карпатської геосинкліналі сформувалась потужна товща осадових відкладів. Залягають Вони переважно на метаморфічних породах деформованого палеозойського фундаменту. Характерно що ця осадова товща поділяється на два яруси — нижній і верхній. У нижньому ярусі найбільш поширеними гірськими породами є доломіти, сланці, мармур і вапняки.
Своєрідні форми рельєфу створюють виходи вапняків на денну поверхню у верхів’ях басейну Верхньої Угольки. До них приурочені й угольські карстові печери.
Верхній ярус представлений потужними товщами флішових відкладів. Характерно їх особливістю є ритмічне нашарування пісковиків, аргілітів і алевролітів. Таке нашарування викликане пульсацією морського дна. На дні мілководних басейнів відклалася переважно піщаний матеріал, а глибоководних — глинистий у вигляді різних намулів. І невипадково складчасту споруду Карпат називають флішовими Карпатами.
Флішові відклади поширені переважно у північно-східній і центральній частинах Карпат. У південно-західному напрямку їх потужність поступово зменшується. Тут же відзначається наростання піщаних вапнякових і вулканічних відкладів. Їх відсолення простежується в долинах рік тисинського басейну зокрема Тиси, Тересвии, Угольки, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці, Ужа та інших.
Лісові відклади виходять на поверхню майже в усіх долинах Карпатських гір. Найбільш цікаві на берегах Пруту, в околицях Яремчі і Ділятина, в басейні Черемошу та його притоків. Також у долини Солотвинської та Надвірянської Бистриць, Ломниці, Опору, Стрия, Дністра.
У межа скіпкової зони Карпат у Долині Дністра, на околицях села Спас, знаходиться унікальне відселення нижньокрейдяних відкладів — чорних сланців.
Розріз палеогенових відкладів у Карпатах починається з товщ конгломератів і пісковиків. Внаслідок поступового руйнування пісковики відомі в геологічній літературі під назвою ямненських утворюють ряд екзотичних скель, що нагадують руїни замків. Їх можна спостерігати в долині потоку Урич в околиці Бубнища, Спаса в долині Пруту.
Протягом кайнозойської ери сучасники території Карпат перебували під водами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну. Тобто його контури і морфологію морського дна. У вапнякових товщах зустрічається велика кількість решток морських організмів, коралів, морських лілій, різних черепашок і т.д. Вони відкладались на дні теплих відкритих і неглибоких басейнів. Самі такі умови були на початку формування палеогенового моря.
У пісковиках поряд з викопною морською фауною трапляються рослинні рештки які свідчать про близькість суші та прибережній характер пісковикових відкладів.
Розпочавшись у кінці мезозойської ери висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Кавказу. А з ними разом також утворилися Карпатські гори
Утворення гір
Період над морем почали виступати окремі острівки а згодом цілі острови. Найбільшим із них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічні масив. На північ і Північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони безперервно віддавались ерозії, однак горотворення процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувалися два гірських пасма які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.
Зовнішні Карпати в той час були з двох боків оточені морем. Від гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат.
На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття далі вирував морський басейн. На його дні відкладались посужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила російської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.
Внутрішні Карпати були представлені П’янінськими та Мармароськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин з Вигорат-Гутинського вулканічного грядою. Що південніше, в районі Берегівського низькогір’я, проліг трипанонський глибинний розлом, що відділяє Карпат від Угорської міжгірської улоговини.
Між Ннутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останній в межах утворення Карпатських гір. За що чогось існування тут накопичилася потужні товщі піщаних відкладів.
На межі біологінової і неогенового періодів настає остання фаза потужних горотворних рухів. Тривале прогинання змінилось активним підняттям. Осадова товща була зім’ята в складки. Процес горотворення супроводжується численними розломами, які створювали сприятливі умови для вулканічної діяльності. І бушувала в Карпатах вулканічна стихія. У цей час формується п’ять покривів — магурський, дуклянський сілизький субсілизьський і скибовий. Найбільш характерним для українських Карпатський є скибовий покрив. Крейдяні і палеогенові осадові товщі зім’яті у довгі і вузькі майже паралельні складки. Північні крила їх розірвані послідовно зсунуті у північному напрямку. Їх луски насунуті одна на одну, як скиби зоряного поля. У межах Бескидів вони чітко простежуються вздовж автостради Львів — Мукачево, між селами Семигинів — Козеве. Виразні шість скиб — Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелем’янки і Рожанки.
По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів’ях басейну річки Ужа, суп сілецький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна частина Карпатських гір, переважають куполовидні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.
На південь від сілезького покриву розміщений дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в південно-західній частині українських Карпат. Мені представлені Рахівським, Портулецьким і Чорногорським насувами. Тут найвищі в українських Карпатах гори — Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.
У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські ріки руйнували слабостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море в межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх добуває і переробляє тепер Стебницький калійний комбінат.Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду ( це близько 1,5-2 млн років тому).
Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де Долина Тиси перетинає Вигорлат- Гутинський вулканічний хребет. В Хусті (в центрі міста) підноситься конус погаслого вулкану. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони Мармароських соляних копалень. На цей замок часто нападали татари. Останній раз у 1717 році суди добирався кримський хан Гірей. У другій половині XVII століття Хустський замок був опорною базою повстанців, що боролися проти соціального гніту.Конуси паслях вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачевого, Берегового.
Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери.Тверді вулканічні породи — андезити, трахіди, ліпарити, дацити — чудовий будівельний матеріал. У Кам’яниці біля Ужгорода, в Рокосові поблизу Хуста діють великі каменоломні. Основна роль у створенні сучасної рельєфу Карпат належать ерозійним процесам, зумовленим у першу чергу розгалудженою гідромережею. Це мережа з часу свого виникнення дещо змінилась.
В центральній частині Карпат, у межах Верховини, виразно видно контури древньої гідромережі прасанського та прачеремошського басейнів. Внаслідок руйнівної діяльності допливів Дністровського басейну вона була частково перехоплена верхів’ями річок Стрия, Дністра і Мшанця. Річкові перехвати можна спостерігати в околицях міста турки сіл Лімна і Мшанець. В четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мармароського. Релікти його простережуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.У межах середньогір’я, яке не зазнало зледення, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітряні кам’яні розсипи можна спостерігати на схилах Горганів.
