Річки Карпат – відпочинок і мандрівки

Загальні відомості про річки Українських Карпат

Для порівняння наведемо кілька цікавих цифр. Загалом в Україні нараховується близько 73 тис. річок, з них у горах протікають 29,7 тис., а річки Карпат мають близько 28 тис. Густота річкової сітки в України складає 0,25 км/км2 . Найгустіша вона в горах (Карпати) – 1 км/км2 і більше.

Найбільші річки Українських Карпат

Найбільші річки Карпат:

Вплив рельєфу на характер Карпатських рік

У тому, як розміщені річки, і в характері розгалуження поверхні є деякі закономірності, що зумовлені складною гірською системою та сучасною будовою території. Так, за положенням відносно геологічних структур та топографії місцевості всі ріки поділяють на поздовжні, що течуть вздовж структур, поперечні, що перетинають їх під кутом 90 °, і діагональні – навскіс геологічних структур.

Найбільші багатоводні ріки – Дністер і Тиса – є поздовжніми. Менші ріки (ліві притоки Тиси і праві Дністра) – є діагональними або поперечними, а їх притоки – поздовжніми.

Великі поперечні ріки прокладали свої русла переважно по лініях тектонічних зрушень (верхів’я Дністра, Стрия, Прута, Тиси, Латориці, Білого та Чорного Черемоша та ін).

Поздовжні ріки невеликі. Вони прокладали свої русла в породах, що легко розмиваються. До них відносяться: верхів’я Стрия, Завадка, Рипинка та деякі інші річки.

Витоки рік зазвичай починаються в глибині гір, на великій висоті.

Річки Карпат мають переважно класичний гірський характер. Їх долини переважно вузькі і глибокі. Похил русла великих поперечних рік менший, ніж малих.

Режим живлення річок

Річки Карпат живляться переважно сезонними снігами, дощами, ґрунтовими і підземними водами. При збільшення висоти водозбору розподіл джерел живлення річок дещо змінюється – частка снігового і підземного живлення зростає, а роль дощового скорочується.

Карпатський клімат м’який. Зима недовга, тому на річках тут немає довгого стійкого льодового покриву. При замерзанні утворюється багато криги, через це утворюються затори, особливо на Латориці і Тисі. Льодостав триває лише 15 – 30 днів, в окремі роки його взагалі немає.

Паводки в навколишніх селах мають катастрофічний характер: наносять збитки народному господарству, руйнують шосе та залізниці, зносять мости, заготовлений ліс, руйнують будови. Проте боротьба з паводками ще не має необхідних масштабів, а тому малоефективна.

Туристична цінність річок в Українських Карпатах

Окремо варто згадати про туристичну привабливість цих місць, особливо останнім часом, з розвитком водного туризму (риболовля, хоч вона і заборонена в багатьох місцях, сплави, рафтинг).

На річках є пороги і бистрини. Це зумовлює розвиток водного туризму: спортивний гірський сплав. Щороку проходять змагання відкриті чемпіонати (Черемош, Прут, Мізунка) з техніки водного туризму. Окремо треба сказати про рафтинг, який набирає все більшої популярності. Саме через це цей регіон так туристично привабливий.

Мальовничість тутешніх місць, історична і культурна спадщина приваблюють чимало туристів. Вздовж найбільш мальовничих карпатських рік розташовані найвідоміші туристичні міста Гуцульщини: Надвірна на р. Бистриця, Яремче і Ворохта на р. Прут, Верховина на р. Черемош.

Бистриця Надвірнянська

Загальна інформація про річку Бистриця Надвірнянська

Річка Бистриця Надвірнянська бере свій початок на висоті 1280 м над рівнем моря, на північному схилі гори Чорна Клива (Чорна Клева). Протікає в межах Івано-Франківської області. Утворює річку Бистриця (зливаючись із Бистрицею Солотвинською), яка є однією з найбільших приток Дністра.

Над Бистрицею Надвірнянською розташовані місто Надвірна та східні околиці Івано-Франківська. Найвище розташований населений пункт Бистриця.

Ширина долини річки біля міста Надвірна сягає 3 км. І від міста Надвірної до злиття з річкою Бистриця Солотвинська річка протікає у широкій долині.

Довжина річки – 94 км, площа басейну – 1580 км2. Долина Бистриці Надвірнянської симетрична. Для річки характерним є нестійкий режим, часті паводки. Значна швидкість течії – 0,7 – 2 м/с. Похил річки – 4 – 10 м/км.

Найбільші притоки Бистриці Надвірнянської:

• ліва: Салатрук;
• праві: Довжинець, Зелениця, Ворона.

Легенди та історичні події

На північному заході села Пнів (Надвірнянський район Івано-Франківської області) розташовується річка Бистриця-Надвірнянська.

Перша згадка про Пнів є в історичних джерелах 1482 року. Тут було збудовано Пнівський замок. Він стоїть на підніжжі Горган, на пагорбі біля струмочка, який, напевно, був притокою Бистриці.

Замок побудували польські феодали на прізвище Куропатви (мали молдавське коріння) у другій половині ХVI ст. Замок пережив багато реконструкцій і перебудов, а апогей його розвитку припав на XVII ст.

Разом з Куропатвами переїхало багато дрібної шляхти зі своїми родинами, тому у 1609 році тут було побудовано костьол.

Панам Куропатвам служила велика кількість людей, які жили переважно на підзамчі. Спочатку надвірна служба (від слів «на дворі», тобто при панському дворі) створила поселення. Потім воно виросло в місто, де й жила надвірна служба (саме звідси пішла назва міста – Надвірна).

Місто швидко розвивалося. Цьому сприяло і вдале розташування на шляху до Угорщини, і близькість соляних шахт і лісу. То ж згодом Надвірна перетворилася на торговий і ремісничий центр. Панам Куропатвам місто приносило великий прибуток.

У 1621 р. Пнівський замок було захоплено опришками на чолі зі Степаном Буклашко. Шляхта схопила і покарала нападників. Восени 1648 р. – козацька облога замку.

В 1745 р. в околицях Надвірної був сам Довбуш. У тому ж таки році замок купив рід магнатів Сенявських, дещо пізніше – граф Цетнер. Він дуже сприяв розвитку Надвірної. Надав їй свій герб. Однак, Пнівський замок став занепадати.

З тих часів залишилась легенда про те, що в одному із підвалів Пнівського замку заховані скарби древнього роду Куропатв. Також ходить легенда про підземний хід, що зв’язував Пнівський замок із містом Надвірна. Вихід з цього підземного лабіринту був десь біля парку в райцентрі.

Руїни Пнівського замку збереглися до наших днів.

Походження назви Бистриці Надвірнянської

Походження назви річки Бистриці Надвірнянської очевидне “Бистриця” – швидка, бистра. “Надвірнянська”, бо на ній розташоване місто Надвірна, про походження назви якого сказано вище.

Річка Бистриця Солотвинська

Загальна інформація про річку Бистриця Солотвинська

Річка Бистриця Солотвинська – ріка в Івано-Франківській області, бере свій початок на висоті 1390 м над рівнем моря в найвищій частині Горган (біля підніжжя гір Мала Сивуля і Бистрик, недалеко від урочища Пекло). Протікає практично паралельно до Бистриці Надвірнянської. Ці річки після злиття утворюють єдину річку Бистрицю на висоті 232 м за 17 км від місця її впадання у Дністер. На південь від місця злиття розташоване місто Івано-Франківськ.

Глибина річки Бистриця Солотвинська коливається в межах – 0,5 – 1,5 м, місцями доходить до 3,0 м. Швидкість течії річки в середньому становить 0,5 – 3,0 м/с.

Живлення змішане, переважно дощове. Вода прозора, без присмаку і запаху, для пиття придатна. У селі Стебник побудовано водозабір. Від нього вода подається для потреб м. Івано-Франківськ.

Основні притоки Бистриці Солотвинської: Манявка, Саджавка, Радчанка, Великий Лукавець.

Легенда про річку Бистрицю Солотвинська у Порогах

Старожили села Пороги розповідають, що колись були люди, що творили всілякі чудеса.

Між горами в зелені садів розкинулося мальовниче село, а посеред нього текла ріка Бистриця Солотвинська, якою можна було милуватися в тиху та гарну погоду. Але не завжди річка була такою: коли небо затягували хмари і кілька днів лив дощ, із тихої і привабливої вона перетворювалася на войовничу і страшну. Ревіла і котила вона велике каміння, вирвані дерева і кущі, забирала людські оселі, а іноді і життя. Мучилися жителі села, укріплювали береги, але як тільки повінь, то вода розливалася по селу, роблячи нову шкоду.

І ось якось прийшов до села чоловік-ворожбит. Питав, як живуть селяни, чим переймаються, які у них є проблеми. Пожалілися йому селяни на свою біду, на те, який клопіт їм з річкою.

Вирішив чоловік їм допомогти. Сказав, що заверне річку під лівий берег села, але щоб дали йому полотна на сорочку.

У ті часи полотно було домоткане, щоб такий відріз полотна виготовити, треба було докласти чимало зусиль.

Почали селяни радитися, де узяти стільки полотна, щоб сорочка вийшла. Почали шукати по селу і знайшли тільки три куски полотна, більше не було. І вийшло так, що на один рукав до сорочки не вистачило полотна.

Тоді ворожбит сказав, що заверне річку на роки. Та перед кінцем світу вона знову повернеться на своє попереднє місце.

Пішов чоловік у кінець села. Пішов з правого боку на лівий бік села, а річка за ним пішла.

Вже роки річка тече по лівому боці села. Коли повінь – річка рветься на своє попереднє місце. Люди весь час укріплюють береги, підсипають їх і збільшують, та перекази свідчать, що Бистриця Солотвинська у Порогах все-таки з часом повернеться на своє попереднє місце.

Річка Дністер

Загальна інформація про річку Дністер

Дністер – третя за довжиною ріка в Україні та дев’ята – в Європі.

Річка протікає на південному заході України та частково в Молдові, довжиною 1362 км, з них по Україні – 705 км. Площа басейну 72100 км2. Річка Дністер протікає через три країни: Польщу, Україну та Молдову. Похил річки в середньому близько 0,56 м/км. Швидкість течії коливається в межах 0,3 – 2 м/с. На Дністрі є багато водоспадів, а на його берегах – печер.
У Дністра є 386 приток, серед них найбільші:

• праві: Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут;
• ліві: Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч (244 км – найдовша), Смотрич.

Річка Дністер є історичною межею між Буковиною та Галичиною, а також між Поділлям і Бессарабією.

Річка Дністер (походження назви)

Назва «Дністер» відома з давніх-давен. Її щоразу сприймали по-новому і тому вона видозмінювалася. Перша згадка річки датована V ст. до н. е. у творах Геродота під назвою «Тірас» (ця назва має декілька походжень: іранське означає швидкий; курдське – дикий, неприборканий). Ще є згадка з античних часів про назву «Династріс» в IV ст. Амміаном Марцелліном. А взагалі, пояснення походження назви річки Дністер може бути простим: «дон» – вода, «стрий» – швидкий. Скіфи казали «don Istros», як: «ріка Дніпро» чи «ріка Дністер».

Сплав по Дністру

Зважаючи на непересічну мальовничість долини Дністра, особливо Дністровського каньйону сплав по Дністру є дуже поширеним видом відпочинку в західному регіоні України. Різноманіття буйної рослинності в літній час та багатство водного світу Дністра завжди є гарантією найкращих вражень. Вода, чудові краєвиди, риболовля і ночівля на березі однієї з найбільших рік України – ефектне поєднання, що кожного року не залишає байдужими сотні любителів активного відпочинку.

Легенда про Дністер

Є така легенда про річку Дністер, що там, де зараз тече ріка, протікав невеличкий струмок. Уздовж нього жили люди. На березі цього струмочка, на піску вели вони свій календар, позначаючи дні. Одного разу струмочок, розлившись, затопив береги. Вранці люди вийшли на берег, а позначок нема. Стали люди питати:

– Хто дні стер?

-Струмок.

З того часу й стали звати той струмок Дністер.

Є ще одна гарна легенда про Дністер. Десь далеко в Карпатах жив такий дід, який керував водами. Тримав він їх під землею. І жив собі прудкий потічок. Любив він скрізь бігати, усюди зазирати, все вивчати. Так було йому все цікаво, що став він просити того діда, щоб пустив його по світу погуляти. Погодився дід, але наказав:

-Але запам’ятай, що не зможеш ти повернутися, бо вода догори не тече. Будеш ти бігти, поки не добіжиш до моря. Воно тебе до себе прийме і вже не випустить. А щоб море знало, звідки ти і хто ти, візьми ці два камінці та бережи. Покажеш йому камінчики, то й воно все про тебе знатиме. Побіг потічок дорогу собі прокладати. Жінки у ньому білизну прали, чоловіки рибу ловили, а він знай біжить та й біжить. Так усю дорогу потічок і служив людям.

Добіг нарешті до моря та став проситися. А море його питає, хто та звідки він такий є. Потічок і розказав про камінчики. «То показуй!» – каже море. Заходився потічок їх шукати, а знайти не може. «Я так довго біг і так багато людям служив, що мабуть десь камінчики на дні стер» – проговорив потічок. «На дні стер, то на дні стер. Раз воно так, віднині будеш зватися Дністер» – відказало йому море.

Річка Латориця

Загальна інформація про річку Латориця

Латориця – річка в межах Закарпатської області (Україна) та в Словаччині. Є лівою притокою Бодрогу (басейн Дунаю). Тече в основному з півночі на південь, потім від Сваляви до Мукачевого – на південний захід, а далі до гирла – на захід.

Довжина річки Латориця 188 км, з них 156,6 км тече по Україні і 31,4 км – по Словаччині. Площа басейну – 7680 км2. Похил річки коливається від 0,2 (у пониззі) до 80 (у верхів’ї) м/км. Долина V-подібна, місцями каньйоноподібна. Її ширина коливається в межах 40 – 700 м. Річище слабозвивисте. Ширина самої річки пересічно 15 – 30 м (найбільша 45 м ), глибина – до 2 м.

Основні притоки річки Латориця:

• праві: Жденівка, Визниця, Пиня, Стара;
• ліві: Вича, Свалявка, Коропець.

На Латориці бувають дуже великі повені, навіть катастрофічні, наприклад, трагічна руйнівна повінь 1998 року.

Ріка Латориця дуже забруднена, через те, що вздовж неї пролягає автодорога Львів – Ужгород з інтенсивним рухом, а також частково залізниця. На берегах розташовано чимало населених пунктів, до прикладу, міста Свалява і знамените Мукачево.

Відпочинок на річці Латориця

Латориця є однією з найпопулярніших річок для риболовлі. Тут водиться майже вся риба, яка тільки може водитися в наших водоймах.

Особливу увагу треба приділити курортним місцям річки Латориця. Тут є велика кількість мінеральних джерел, які різняться за своїм хімічним складом. Ми організовуємо відпочинок на річці Латориця.

У 1832 році на базі Синявського сірководневого мінерального джерела (Синявка – притока Латориці) було збудовано класичну водолікарню для лікування ревматизму. Зараз це – благоустроєний санаторій «Синяк».

На початку XIX століття на базі високоефективного джерела з мінеральною водою «Поляна-Купіль» був створений пансіонат. Застосування цих джерел широке – це не тільки ванни, а й питна вода при різних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, нирок, печінки і крові. Зараз тут функціонує санаторій «Поляна» на 400 місць.

Село Нелєпіно Свалявського району – ще один славний курорт на річці Латориця. Це чудове курортне місце з водами на зразок «Боржомі», створений ще у 1800 році на базі мінерального джерела «Стефанія». Курорт славився лікуванням захворювань органів травлення, печінки та ін., але протримався тільки до тридцятих років XX століття.

На річці Латориця стоїть місто Мукачево. В ньому поєдналися середньовічна таємничість та різноманітність культур. А ще від нього віє японським колоритом: наприкінці квітня тут квітують сакури та магнолії.

Про походження назви річки Латориця

Одна з гіпотез говорить про походження від румунської мови – «швидкий, бистрий, бурхливий». Інша говорить про кельтське походження, зіставляючи з французькими гідронімами «Латара, Латера». Також є гіпотеза про кореневе Лат-, Лот- від праслов’янського дієслова, що означає «рухатися швидко, стрімко». Більшість дослідників виникле слово «латар», відносять до архаїстичного слов’янізму.

Легенда про замок із чортом у криниці

Колись в цьому краї жив Князь Корятович, котрий на випадок тривалої облоги звелів вирубати в скелі криницю (над Старою баштою), глибиною 85 м. За легендою, воду добути йому допоміг сам чорт. Корятович його обдурив і посадив у криниці.

Хоча води в колодязі давно вже немає, мукачевці стверджують, що з глибини досі долинає незрозумілий шум: чорт лається, бо йому соромно, що дозволив людині себе обдурити.

Лімниця

Річка Лімниця. Загальна інформація

Лімниця – річка в Україні, яка тече по території Івано-Франківської області. Це права притока Дністра (басейн Чорного моря), впадає в нього біля села Шевченкове. Лімниця бере свій початок на висоті 1150 м над рівнем моря з джерел у Горганах на північних схилах гори Буштул – в найбільш дикому і важкодоступному куточку Українських Карпат.

Вода з Лімниці йде на водозабезпечення найближчих до неї населених пунктів, зокрема, м. Калуш, ставки використовуються для риборозведення. На річці споруджено водозабори і протиповеневі гідротехнічні споруди.

На річці розташовані місто Калуш і селище міського типу Перегінське.

Лімниця – найчистіша річка Європи

Річка Лімниця є (принаймні, донедавна була) найчистішою річкою не тільки України, а і Європи.

Вода у річці Лімниця унікальної чистоти через те, що, як уже говорилося, Лімниця знаходиться у найбільш слабозаселеному та важкодоступному місці Карпат, до того ж тут немає промислових гігантів, береги на значних відстанях є не заселеними. Завдяки цьому в ній у великих кількостях водиться форель, щука, окунь та інші види риби.

Береги Лімниці покриті 80-літніми сосновими та дубовими лісами. У нижній течії річки розташований Галицький національний парк, який зберігає унікальні букові дерева. На території парку знаходяться карстові скелі та печери.

Інші цікавинки річки Лімниця

В долині Лімниці знаходиться багато природних пам’яток і цікавих місць: озеро Симлин, урочище Корчева, Сокільські скелі, висота яких сягає 50 м, – все це можна побачити під час сплаву по Лімниці. Саме з Сокільських скель туристи насолоджуються дивовижним панорамним видом на Лімницю та її береги. У цих скелях ще досі можна роздивитися величезні печери, в яких жили монахи-відлюдники. І до сьогодні тут зустрічаються археологічні знахідки, що мають відношення до бронзового віку.

Також дуже цікаві скелі Барсука, а також історичні пам’ятники галицької архітектури і караїмський цвинтар.

Якщо про Дністер говорять, що він наче поважний старий дід, який помалу котить свої води до Чорного моря, то про Лімницю кажуть, що вона ніби молоденька норовиста дівчина, з невеличкими перекатами, поріжками та поворотами.

Подорож по Лімниці подарує знайомство з історичним і культурним спадком місцевого населення. А яку емоційну насолоду дарує споглядання краси навколишніх пейзажів…

Походження назви річки Лімниця

Достеменно невідомо звідки пішла назва Лімниці. Можливо від слова лема, лемиця, що означає «трясовина, драговина, мочар», якщо дослівно, то «ріка, багата на трясовини». Напевно, тим і цікавий сплав по Лімниці. Його учасники долають перекати, маленькі поріжки, зливи і шивери.

Річка Опір

Загальна інформація про річку опір.

Опір – річка у Львівській області (Сколівський район), є правою притокою Стрия, належить до басейну Дністра. Довжина річки Опір 58 км, а площа її басейну становить 843 км2, похил – 10,4 м/км.

Походження назви річки Опір

Можливо, свою нинішню назву річка Опір (Опора) отримала в ХIII ст. Історики вважають, що так вона почала називатися після монголо-татарського наступу 1240-1241 років. Саме тут чинився потужний опір монголо-татарам.

Відпочинок на річці Опір

Останнім часом річка Опір здобула популярність серед туристів-екстремалів, які займаються рафтингом. Опір належить до 2-ї категорії складності. Навесні сплавляються від смт. Славське, а влітку, коли води менше, від міста Сколе. Учасники сплаву проходять численні пороги. Цей маршрут не складний, але дуже ефектний. Сприяє популяризації рафтингу і географічна близькість до Львова. Цікавий варіант активного відпочинку – сплав по річці Опір, поєднаний зі сходженням на гору Парашку.

Рафтинг по річках Опір та Стрий – найбільш популярний маршрут водного туризму на Львівщині. Сплав по них – це мальовнича подорож, яка стартує у м. Сколе, де нижче по течії знаходиться водоспад Кам’янка. Далі до впадіння в р. Стрий не менш мальовничі місця – село Верхнє Синьовидне. Закінчується подорож поблизу с. Розгірче. Географічне розташування цього маршруту є його величезною перевагою, оскільки хороше транспортне сполучення (траса Київ-Чоп) дає можливість комфортно і швидко дістатись зі Львова, Трускавця, Східниці, Моршина, Славська.І взагалі, мальовничі кравиди, скелястий каньйон, скелі, казкові острови, печери і гроти, пам’ятки природи, історії, архітектури, – не дивно, що цей регіон є настільки туристично привабливим.

Легенда про Башту та Забашту

На правому березі ріки Опір, при в’їзді у м. Сколе, є гори Башта і Забашта. У давнину, ще до нападу татар, там було укріплення. Якось місцеві жителі дізналися, що йдуть татари, тому взяли й понадрізали пилами ліс і пустили його у шкарпи. Тяжко було пройти татарам: поки все поприбирали, селяни були вже далеко-далеко в лісах. Була там гора, звідки видно усю долину річки Опір аж до річки Стрий. Тут було зручно оборонятися від ворогів. Тут колись і мешкали люди, було поселення, і цвинтар був біля річки. Відтоді гору, на якій стояла башта, стали називати Баштою, а другу за нею – Забаштою.

Річка Прут

Прут – річка на території України, Молдови та Румунії, ліва притока Дунаю.

Загальна інформація про річку Прут

Довжина річки Прут становить 967 км (з них на території України – 272 км); відстань по прямій лінії між його витоком і гирлом – тільки близько 437,5 км. При впаданні в Дунай Прут розділяється на два рукави, з яких один вливається у велике озеро Братиш, а інший – безпосередньо в Дунай за 15 км від м. Галац і за 105 км від Чорного моря.

Середня витрата біля міста Леова становить 69,2 м³/с.

Річка Прут характеризується підвищеним зимовим стоком і часто виходить з берегів під час весняних паводків або літніх дощових паводків.

Географія річки Прут

Річка Прут бере початок у Східних Карпатах, біля підніжжя найвищої точки українських Карпат – гори Говерла, протікає через дві області в Україні (Івано-Франківську та Чернівецьку), а також по кордону з Молдовою та Румунією.

Від Говерли річка Прут тече на схід в сторону Яремче та Чернівців. Через 100 км нижче за течією річка повертає на південь і утворює природний кордон між Молдовою та Румунією. Починаючи з міста Ясси, річка Прут стає судноплавною і впадає біля м. Галаца в Дунай, недалеко від місця впадання самого Дунаю в Чорне море.

Прут є другою за величиною річкою Молдови. Його басейн займає понад 24 % площі країни. Якщо у своїй верхній течії річка Прут – гірська, то в межах Молдови її течія стає спокійною, долина сильно розширюється, береги невисокі, тераси добре виражені. Річка меандрує (меандри – плавні річкові звивини), а її звивисте русло місцями поділяється на рукави. Заплава стає сильно заболочена в нижній частині. Під час підвищення рівня води у Дунаї швидкість течії Прута сповільнюється, і ріка розливається, покриваючи широку (до 8-10 км) заплаву. У 1976 році біля селища Костешти Ришканського району МРСР разом з Румунією були побудовані гребля, водосховище і ГЕС, це дало можливість врегулювати стік річки та оросити великі площі.

На ріці Прут розташовані такі відомі міста як Ворохта, Яремче, Коломия, Чернівці, Новоселиця, Унгени, Леово.

Характер берегів річки Прут

Характер берегів і дна Прута досить різноманітні. У верхній частині дно здебільшого кам’янисте, у нижній – глинисте або покрите тонким мулом, що пов’язано з геологічною будовою берегів річки. Правий, чи молдавський, берег ріки Прут на більшій частині річки вищий лівого, відрізняється крутизною схилів і частіше підходить до русла річки, ніж лівий бессарабський. Схили бессарабського берега більш пологі, часто далеко відступаючі від русла; внаслідок цього на цьому березі в багатьох місцях є низинна лугова тераса (другий берег) і долина Прута сягає від 2 до 5, місцями навіть 7 км ширини.

У північно-західній частині Бессарабії річка Прут підходить близько до річки Дністер, і вододіл обох річок між містом Хотином і містечком Новоселицею дуже вузький (ширина його по прямій лінії складає близько 34 км). Від Новоселиці до містечка Ліпкан правий берег високий, лівий низовинний, подекуди болотистий, а інколи покритий великими лугами. На ділянці від Ліпкан до села Костешти лугова тераса майже зникає і лівий берег, стаючи вищим, підходить близько до русла річки. Особливістю цієї ділянки є те, що тільки тут по Пруті оголюються крейдові відкладення, тоді як на решті його течії виступають лише новітні третинні і післятретинні утворення. Крейдяні мергелі з величезною кількістю крем’яних зростків виходять на поверхню трохи нижче містечка Ліпкан і досягають до 15 м потужності і потім, поступово знижуючись, губляться біля села Нових Бадраж; вони прикриті тут третинними серпулевими вапняками, що утворюють обривисті скелі біля поселень Слободзеї, Переріта, Гремешт, Лопатник і Тіцкан.

Ландшафт річки Прут

Біля села Гремешти, або Богданешти, починаються складені з цих вапняків своєрідні височини (третинні мшанкові рифи і атоли), аналогічні подільським “толтрам”, що додають оригінальний характер ландшафту. Толтри тягнуться звідси вздовж течії річки Прут, майже не перериваючись, до села Думен.

Біля села Костешти знову з’являються такі ж толтри, які підходять до річки і з правого, і з лівого берега, досягаючи місцями понад 100 футів відносної висоти, а їх продовження і уламки перетинають річку у вигляді зубчастих порогів. На бессарабському березі тут знаходяться кургани “Сута Моджоле” (або “Сто могил”). Звідси толтри тягнуться по річці Чугур до сіл Проскурян і Почумбауци, досягаючи місцями 50 м відносної висоти над рівнем Прута. На ділянці від села Костешти до Вале-Русулуй лівий берег знову відступає від русла річки на 3-5 км, залишаючи низовинну лугову терасу, покриту озерами, болотами і гаями.

Починаючи від села Калінешт, на південь вапняки зникають з обривів берега, які складаються тут тільки з червоних глин, і дно річки Прут з кам’янистого стає глинистим. Від села Вале-Русулуй до села Барбаені висоти лівого берега знову підходять до річки, поступово знижуючись до містечка Скуляни. Лугові тераси на цій ділянці є лише в двох місцях – поруч з селом Таксобені і біля містечка Скуляни; зате правий (молдавський) берег тут далеко відступає від річки. Широкі лугові тераси знаходяться далі на ділянках між селами Грозешти і Поганешти, між селом Леово і селом Бадилуй-Ісак, а також між селом Валеня і селом Слободзея–Нарі, де знаходиться озеро Белея.

Від села Унгені на південь характер місцевості і геологічна будова берега стають дуже одноманітними. Тут всі підвищення складаються зі світло-жовтих глин, що дають величезні зсуви і залягають на пісках з пісковиками (останні розробляються біля сіл Циганки і Ламунди). Від села Гатешт до села Зернешт лівий берег стає пологим, зберігаючи ту ж геологічну будову, а від села Калібаші до села Слободзеї–Маре і далі на південь майже аж до гирла знову стає стрімким і пересічений численними ярами, глибиною до 45 м, в яких відкриваються ті ж світло-жовті глини, а під ними піски. Такі ж пласти виступають тут і на правому березі. Біля гирла річки Прут, поблизу її правого берега, знаходиться озеро Братиш (залишок зниклого лиману). Біля села Леово, на лівому березі Прута, збереглися сліди так званого верхнього Троянового валу, а поблизу молдавського містечка Вадул-Ісак починається так званий нижній Троянів вал, що перетинає річку Прут трохи південніше міста Кагула.

Течії річки Прут

Деякі ділянки русла Прута мають нестійкий характер. Нерідко там, де недавно було тихе, спокійне русло, все заносить піском і галькою, і русло річки знаходить собі інший шлях.

Швидкість течії ріки Прут в середньому досягає в меженний час до 1-1,2 м/с; під час повені, а також на перекатах і в верхів’ях – значно збільшується. Фарватер Прута звивистий і мінливий. Повені на ріці Прут трапляються тричі на рік: навесні – після танення льоду, влітку, коли тануть сніги на Карпатських горах, і восени – перед замерзанням річки. Танення льоду на Пруті зазвичай буває в кінці лютого або на початку березня; замерзання відбувається в кінці листопада або на початку грудня. Деякі ж місця на річці Прут, де особливо швидка течія (на мілинах, перекатах і порогах), залишаються цілий рік вільними від льоду. Після кожної повені фарватер річки більш-менш змінюється. Залишки старих русел спостерігаються в багатьох місцях.

Річка Прут і судноплавство

Середня глибина річки Прут упродовж верхніх двох третин його течії невелика і не перевищує 1-2 м, тому судноплавство тут досить утруднене. У нижній частині течії Прута від гирла до впадання в нього річки Жижії (протягом понад 200 км) глибина всюди становить не менше метра, тому тут Прут може бути судноплавний для невеликих суден.

Судноплавство на Пруті, незважаючи на багатство його долини природними утвореннями (численні фруктові сади, виноградники та ін.) обмежене. Раніше по річці Прут сплавляли невеликі плоти з лісовим матеріалом (ялинові колоди, гонту, дошки і т. п.), в основному з Буковини. Частина цих плотів доходила тільки до пристані в селі Новоселиця, частина – до Каючен і Скуляни, і лише невелика частина – до річки Дунай. Внаслідок цього торговельне та економічне значення річки Прут, як водного шляху, незначне. Тим більше порівняно невеликий басейн ріки порізаний залізницею, в трьох місцях: біля станції Новоселиці (вітка Окниця – Чернівці), біля станції Унгені (вітка на Ясси) і біля станції Рені (вітка на Галац).

Крім того, в Молдові залізничні колії підходять до ріки Прут в чотирьох пунктах, що належать його басейну (Дорогий, Ботушани, Вуслай і Гущ). Головними перешкодами судноплавству на Пруті є пороги (біля села Костешти), мілководдя в меженний час (особливо в місцях, де річка розливається в болота) і швидкість течії. Інколи виконуються роботи задля поліпшення судноплавних умов (побудова поздовжніх дамб в місцях розширення русла).

Історичні Події, пов’язані з річкою Прут

Історія річки Прут (в давнину Hierasus, Poras) була відома ще римлянам. У слов’яно-молдовському літописі орієнтовно в 1470 році згадується перемога воєводи Стефана над татарами біля Липників (у верхів’ях річки Чугур). На картах XVI ст. в басейні Прута відзначено кілька молдавських міст – Сочава, Німець, Прут, Хроль (нині Гірлеу), Бради (нині Цецору), Бахлуй та ін, на річці Лопушні – Нуш, Лопушна і Ласти, Лукань (нині Леово), Щелеч ( нині село Хотешти), Відвіца або Видяча (нині Вадуца) на річці Ларге. У 1513 р. через річку Прут перейшли татари, в 1518 р. – перекопський султан Албул, військо якого було розбите і частково потоплено в Пруті і Чугур Стефаном V. У 1581 р. сюди знов вторглися татари. У 1563 р. через ріку Прут перейшов князь Дмитро Вишневецький з козаками, а у 1594 р. – Наливайко і Лобода, в 1621 р. – султан Осман, який потерпів поразку під Хотином.

В 1653 р. на берегах ріки Прут в битві з молдаванами був смертельно поранений син Богдана Хмельницького Тиміш.

Прут і його притоки

Основні притоки на території Молдови: Капустянка, Ларга, Вілія, Лопатинка, Драдіште, Чугур, Кам’янка, Гирла-Міке, Гирла-Маре, Делія, Братулянка, Нирнова, Лапушниця, Сирма, Серет, Тігеч, Ларга

Основні притоки на території Україні: Пістинька, Рибниця, Черемош, Жижия, Турка, Тлумачик, Чорнява, Черлена, Рингач, Рекітнянка. Права притока Прута – річка Черемош (завдовжки 80 км) – утворюється в результаті злиття річок Білий Черемош (50 км) і Чорний Черемош (37 км). Цим рікам властиві швидка течія, високі скелясті береги і дрібні перекати з кам’янистим дном. Річка Черемош добре придатна для сплавів. Схожі характеристики течії і берегів має й інша права притока річки Прут – річка Рибниця завдовжки 54 км.

Основні притоки на території Румунії: Гирені, Башаєв, Жижия, Бахлуй, Калитка, Руджинос, Гирла-Боул-Бетрин, Елан, Харинча.

Багато невеликих приток Прута влітку зовсім пересихають.

Для басейну річки Прут і його приток протягом більшої частини року характерні паводки, кількість яких залежить від інтенсивності випадання дощів в літній період щорічно становить 10-15. Тому багато старих русел обваловані, а береги укріплені.

Прут як об’єкт туризму

Відразу після витоку річка Прут утворює Прутецькі водоспади, поруч з якими проходить чи не наймальовничіший маршрут на гору Говерла. Значно потужніший водоспад (водоспад Пробій) розташований в місті Яремче і є дуже популярним об’єктом туризму.

Річка Прут придатна для сплаву. Умовами для цього є середній або високий рівень води на ділянці річки від м. Ворохта до м. Яремче (довжина близько 30 км). Тут трапляються різноманітні пороги середньої складності, серед них Триступінчатий в кінці Ворохти, Водоспадний поруч з селом Микуличин, косий між селами Микуличин та містом Яремче. Найскладнішою водною перешкодою є Яремчанський каньйон, довжина якого майже два кілометри. Каньйон починається в місті Яремче біля турбази “Гуцульщина” на правому березі і простягається на 200-300 м до водоспаду Пробій, біля ресторану “Гуцульщина”. Над водоспадом є міст, що веде до сувенірного ринку. Каньйон змушує майже без зупинок, з невеличкими перервами, долати досить складні пороги: Прикарпатський, притиск Довбуша, і найскладніший – водоспад Пробій. Пробій має висоту приблизно 8 м, а кут нахилу до 45 градусів.
балка на Пруті

Рибальство на річці Прут не має великого значення. Рибна фауна ріки, загалом, подібна до Дунайської. Сприятливі кліматичні умови долини Прута і багатство його флори обумовлюють надзвичайно багату фауну птахів.

У верхній течії річки Прут і його притоках найчастіше трапляються форель, головень, піскар, бистрянка, щиповка, підкаменник, дещо рідше – лосось дунайський, підуст, минь, вусань, уклея, дуже рідко – рибець, бички, голець, чоп. У середній течії водяться головень, підуст, піскар, рибець, вусань, уклея, щиповка, чоп, рідше – жерех, щука, бистрянка, голець, окунь, ще рідше – плотва, язь, густера, короп, лящ, гірчак, сом, минь, йорж. У заплавних водоймах переважають щука, лин, піскар, короп, карась, в’юн, окунь, менше – язь, плотва, голець і найбільш рідкісні – лящ, уклея, гірчак, йорж, колючка. Різноманітність риби робить рибалку на Пруті захоплюючою і непередбачуваною.

Річка Стрий

Загальна інформація про річку Стрий

Річка Стрий – є правою притокою Дністра ( належить до басейну Чорного моря). Довжина Стрия – 232 км. Площа басейну – 3060 км2. Річище дуже розгалужене і звивисте. Похил – 3,2 м/км. Течія має швидкість 0,1- 2,0 м/с.

Найбільша притока – Опір. Характер річки змінюється від гірського у Карпатах до частково рівнинного у Передкарпатті. Живлення річки снігове та дощове. Для ріки Стрий характерні весняні повені та літньо-осінні (іноді зимові) паводки.

Відпочинок на річці Стрий

Віднедавна річка Стрий стала туристично привабливою, особливо для туристів, які віддають перевагу сплавлянню на човнах і рафтах, хоча ця річка належить лише до 2-ї категорії складності (а всього їх є шість). Найбільшу популярність має маршрут від гирла Опору до с. Розгірче, в якому розташований скельний монастир, історія якого бере початок ще в язичницькі часи. Рафтингом на річці Стрий можна займатися з середини березня і майже до осені.

Цікаве зауваження: незважаючи на те, що річка Стрий є притокою Дністра, у місці впадання в Дністер Стрий є повноводнішим.

Легенди про походження назви річки Стрий

Над витоком річки Стрий височіє гора Явірник, а назвали її так, бо шумлять на ній явори.

Якось пішов один чоловік на ярмарок за сіллю. Повертався назад через гору Явірник, та й сів відпочити, бо втомився. А тут недалеко його небіж пас волів. Підійшов хлопець до свого стрия (стрий – дядько) і запитує:

-Що несете, стрийку?

-Золото, – жартома відповів чоловік.

А хлопець як тримав палицю в руках, так і вдарив нею по голові, і вбив свого стрия. Стало йому недобре, та що ж поробиш. Поховав його. Тільки засипав могилу, як ударило з неї джерело. А джерело виросло в річку, яку і назвали Стриєм.

Є й інший варіант цієї легенди про ріку Стрий. Розказують старі люди.

Жив собі багач. Якось вночі хтось його обікрав. Кинувcя багач за злодієм, хотів наздогнати його, та зустрів братового сина. А той ніс у торбинці сіль. В темряві не впізнав стрий небожа та й забив на смерть. Було то на березі ріки, відтоді люди й звуть ту річку Стрий. А там, де скоїв стрий убивство, насипали могилу.

Легенда про ріки Стрий, Опір та Дністер

Під горою Явірник жили колись два потічки. І були вони братами. Старший був розважний і поміркований, а менший – запальний і гонористий. Захотілося їм якось помандрувати, подивитися на світ білий.

Вирішили вийти на світанку. Старший ліг відпочивати раніше, бо вдосвіта вставати, а менший гуляв до опівночі, ліг спати пізно десь на горі, де сонце сідає. Та так міцно заснув, що на ранок старший його не догукався. Подумав, що той без нього почав подорож, то ж і вирушив сам. Мандрував він, вибираючи зручніші місця, рівні долини.

А тим часом менший прокинувся, побачив, що брата немає і побіг того наздоганяти. Та не просто побіг, а помчав – зашумів, запінився. На широкій рівній долині наздогнав він брата та й ухопився рукою йому у правий бік, бо вже не мав сил іти сам.

Були ті брати Стрий та Опір. Стрий – старший, спокійний, а Опір – молодший, нестримний і швидкий. Мали вони родича, який називався Дністер. До нього й попливли, а вже втрьох – до Чорного моря 🙂

Річка Тиса

Загальна інформація про річку Тиса

Тиса – річка на південному сході Європи. Тече через Сербію, Угорщину, Україну, а також по кордону між Румунією та Україною. Це ліва, найдовша притока Дунаю.

Тису утворюють річки Чорна Тиса та Біла Тиса, зливаючись на 4 км вище міста Рахів. Це друга за водністю карпатська річка, поступається тільки Дністру.

Довжина річки Тиса – 966 км, з них у межах України – 201 км (Закарпатська область); площа басейну – близько 153 000 км2. Швидкість течії:

• на плесах – 0,2 – 0,6 м/с;
• на перекатах – 0,7 – 2,5 м/с.

Похил річки становить 1,8 – 2,4 м/км. Живиться річка Тиса в основному сніговими та дощовими водами.

На окремих ділянках є кордоном України з Румунією, а далі – України з Угорщиною. Використовується як судноплавна та лісосплавна річка.

Походження назви річки Тиса

Очевидно, що назва річки Тиса походить від назви дерева тис, що росте на її берегах у великих кількостях.

Чорна Тиса

Витік Чорної Тиси знаходиться на висоті 1400 м над рівнем моря на північно-східному схилі хребта Свидовець.

Довжина ріки Чорна Тиса – 49 км. Площа басейну – 315 км2. Увесь басейн Чорної Тиси лежить у гірській місцевості, це й визначає гірський характер режиму та будову долини. Так, долина річки глибока, помірно звивиста. Швидкість течії у межах 1,0 – 1,5 м/с. Біля міста Ясиня з лівого боку в Чорну Тису впадає річка Лазещина.

Біла Тиса

Біла Тиса витікає на висоті 1650 м над рівнем моря на схилах Чорногори.
Довжина річки Біла Тиса – 19 км, площа басейну – 489 км2 . Середня швидкість течії досить висока – 2-3 м/с. Це класична гірська річка з великими похилом (до 10 м/км). Долина вузька, слабо звивиста.

Легенда про річку Тиса

В одному давньому мадярському переказі йдеться про річку Тиса.

Уже створено було цілий світ, уже височіли гори і лежали глибокі долини і безкраї рівнини, весело бігли струмочки і річки, лише одна-однісінька Тиса колихалась біля ніг Творця. Наче батько рідну дитину любив її, бо була в неї лагідна і покірна вдача. Тому і лишав її біля себе, не хотів пускати в холодну долину, де гострі скелі рватимуть її ніжне тіло; на сонячну рівнину, де пекуче сонце смоктатиме сили; у морські води віддавати її солодку воду.

Почув журбу Божу Ангел Господній і сказав:

-Віддай, Володарю, мені журбу твою. Я візьму срібногривого коня, запряжу в золотий плужечок, виорю я рівний ярочок, нехай пливе спокійно та тихесенько по ньому. Скеля не рватиме, вітер не чіпатиме. Відведу в глибоке озеро під горицею, нехай вона спиняє ту чисту водицю.

Погодився Всевишній.

Витяг Ангел золотий плуг, викований із сонячного проміння, з веселковими коліщатами, та й давай шукати коника срібногривого. А його Архангел Михаїл забрав у далеку дорогу. Подивився кругом Ангел і побачив недалеко осла, який тихесенько пасся в небесних травах шовкових. Та й подумав:

– Запряжу його, навіщо дарма чекати. Хай старий ослик послужить.

Та як задумав, так і зробив. Зорав золотим плужком делікатну, рівну борозну і звелів Тисі по ній текти. Вона й потекла. І так їй весело, що наче дівчинка за метеликом так біжить. То з хмарками поговорить, то з зірочками, то з лісами розмовляє, то з лугами. Славить Творця-батька разом з пташками. Так і вийшла на угорські рівненькі степи за плужком. Куди оком кинеш – безмежна рівнина, і сонце пече і палить.

А ослові набридло волочити плужок золотий, втомився неборак, зголоднів. Коли це побачив будяка (а осел дуже ласий до будяка, мабуть, не росте він на шовкових небесних травах). От і закрутився ослик з прямого шляху за будяками – то за одним, то за іншим. Волочиться, наче нечисть водить християнина підпилого.

Так і річка Тиса мала текти – то в один, то в інший бік, ні туди – ні сюди. Відтоді і тече Тиса то круть, то верть. А дякувати треба ослу за його ласу вдачу 🙂

Річка Черемош

Загальна інформація про річку Черемош

Чере́мош – річка на заході України, у Східних Карпатах, права притока Прута (басейн Дунаю). Довжина ріки 80 км, площа басейну складає 2560 км2. Це класична гірська річка з досить швидкою течією (8-20 км/год). Похил річки 3,3 м/км. Річище помірно звивисте, пересічна ширина 15-25 м, найбільша – 44 м. Черемош бере початок від злиття рік Чорний Черемош та Білий Черемош.

В давні часи річку Черемош активно використовували для сплаву лісу з місць вирубки до більш доступних для автомобільного та залізничного транспорту регіонів.

Чорний Черемош

Чорний Черемош має довжину 87 км, площа басейну – 856 км2 і похил – 14 м/км. Він бере свій початок на висоті близько 1850 м. Поблизу селища Устеріки відбувається злиття з Білим Черемошем в одну ріку – Черемош.

Річка Чорний Черемош є чи не найвідомішою в Українських Карпатах серед любителів водних видів спорту. Рафтинг по Черемошу давно став візитівкою краю.

Білий Черемош

Білий Черемош довжиною 51 км, площа басейну 632 км2. Похил річки – 9,5м/км.

По Черемошу і Білому Черемошу проходила межа між історичними областями Галіцією та Буковиною. Вони служили довгий час державними кордонами між Польщею і Молдавією, а в 20-30-ті роки хх-го сторіччя Черемош служив межею між Польщею і Румунією.

Походження назви річки Черемош

Сучасна назва цієї річки сама по собі не розшифровується.

Українські вчені, які вивчають найдревнішу мову – санскрит, зокрема, львівський дослідник В. Кобилюх та інші краєзнавці, висловили власну думку щодо походження назви цієї річки. Вони стверджують, що «Черемош» на санскриті має значення «шумливий», «бурхливий». Бурхливість та шумливість – це є основні характерні риси великої гірської річки. Ймовірно, що саме вони були відображені нашими попередниками в сучасній назві «Черемош».

Щодо назви «Чорний» та «Білий». Так повелося, що в усіх назвах північних приток річок використовували прикметник «чорний», а в усіх назвах південних приток – «білий». Отже, «Чорний Черемош» означає «північна притока бурхливої-шумливої річки». Аналогічно і з Білим Черемошем.
Взагалі, видимий колір річки залежить від місця розташування того, хто спостерігає, та стану неба. Класичні гірські потоки і річки мають найчастіше три кольори: сріблястий колір – блиск річки на сонці; синій – колір неба, що відбивається у річці; і зелений – колір лісів, що як і небо відбивається у ній. До речі, в декоративному прапорі Гуцульщини теж три кольори: зелені гори, вишневі гуцульські садки і сріблясті річки.

Рафтинг по Черемошу

На річках є пороги і бистрини. Це зумовлює розвиток водного туризму, зокрема, спортивного гірського сплаву. Так, щороку тут проходить відкритий чемпіонат України з техніки водного туризму – «Черемош». Окрім цього, води Черемошу використовуються для водопостачання та риболовства.

Окремо варто згадати про рафтинг по Черемошу, який набирає все більшої популярності. Найбільш сприятливий період для рафтингу по Черемошу – квітень – травень. Саме в цей час відбувається танення снігів на Чорногорі, і в річці достатньо води для сплаву. Останніми роками спостерігається достатній рівень води навіть влітку. Зараз в туристичному судноплавстві літній сплав на невеликих надувних човнах, по так званій низькій воді, приносить задоволення не менше, ніж весняні сплави на рафтах чи катамаранах.

Міні ГЕС на Черемоші

З 2008 року річка Черемош та все, що з нею пов’язане (мальовничі простори, багатство фауни на флори, спортивний рафтинг, туризм та затишний відпочинок) опинилося під загрозою. Саме у 2008 році затверджено програму, згідно з якою в Українських Карпатах планується збудувати понад 300 міні-гідроелектростанцій (міні ГЕС), серед яких близько 40 саме на річці Черемош.

Доцільність побудови міні ГЕС в Українських Карпатах відверто сумнівна. Чи потрібні надлишкові електричні потужності в умовах, коли Україна є великим експортером електроенергії? Чи доцільним є викуповувати у приватних підприємців «зелену» електроенергію за рахунок коштів держбюджету (наших з Вами коштів), і продавати її закордон? Чи вартують ті сумнівні вигоди від побудови міні ГЕС знищення всього того, що так вабить в Карпати?…

Легенди про Черемош

На берегах Черемошу ходять цікаві легенди. Ось деякі з них.

На річці є село Усть-Путила. В самому його центрі біля дороги височіє 30-метрова скеля, зовні схожа на людську фігуру. Про цей витвір природи ходить така легенда. В давні часи всім, що було навкруги, скрізь, де око дістане, володіла багата, але скупа і зла поміщиця. Зустрілась вона якось з бідною вдовою, яка попросила у неї милостиню. Поміщиця розсердилась і не милостиню їй дала, а жбурнула у ту каменем. І тоді бідна вдова сказала: «А щоб ти каменем стала!». І на очах односельчан багачка стала скелею кам’яною і нині стоїть при дорозі. В народі ця скеля отримала назву Кам’яна Багачка.

Ще одна легенда про камінь Жабу. Це геологічна пам’ятка – велика брила з пісковику розміром 3 на 5 метрів, яка схожа формою на жабу. За легендою, вона впала з гори, коли військо панів переслідувало народних месників – опришків. Черемош піднявся і перекрив шлях переслідувачам.

Тож ця мальовнича місцевість несе багато цікавих таємниць, з якими готова поділитися.